Успішна роль здатна змінити життя актора за одну ніч. Вона приносить багатомільйонні гонорари, натовпи шанувальників, обкладинки журналів і місце в історії кінематографа. Проте є й зворотний бік слави: іноді персонаж настільки міцно прилипає до свого виконавця, що всі інші його роботи залишаються в тіні. Актор може десятиліттями грати в серйозних драмах, працювати з видатними режисерами та отримувати престижні нагороди, але на вулиці його все одно називатимуть ім’ям героя, якого він зіграв на початку кар’єри. Тому серед знаменитих акторів чимало тих, хто з часом почав відверто критикувати свої культові ролі. Одних дратувало творче одноманіття, інших — сценарії та самі персонажі, третіх виснажувала шалена популярність, яку неможливо було вимкнути разом із камерами. Деякі просили сценаристів убити їхніх героїв, інші публічно висміювали власні фільми, а дехто навіть закликав глядачів узагалі не дивитися серіал, що зробив його знаменитим.
Роберт Паттінсон — Едвард Каллен у «Сутінках»
До «Сутінків» Роберт Паттінсон був знайомий широкій аудиторії переважно як Седрик Діґорі з «Гаррі Поттера і келиха вогню». Після виходу першого фільму про Беллу Свон та загадкового вампіра Едварда Каллена все змінилося буквально за кілька місяців. Паттінсон перетворився на глобального кумира підлітків, а його обличчя опинилося на постерах, футболках і обкладинках журналів по всьому світу. Для молодого актора це був фантастичний кар’єрний стрибок, але шалена популярність франшизи досить швидко стала для нього джерелом роздратування.
Ще під час виходу перших «Сутінків» Паттінсон дозволяв собі говорити про Едварда зовсім не так, як зазвичай заведено рекламувати головного героя багатомільйонної франшизи. Він звертав увагу на абсурдність образу бездоганного красеня-вампіра, якому понад сто років, але який ходить до школи та закохується в підлітка. В одному з інтерв’ю актор зізнався, що що більше читав сценарій, то більше ненавидів цього персонажа. Замість романтичного ідеалу він намагався бачити в Едварді похмурого, невпевненого в собі та психологічно проблемного героя.
Додатковою проблемою стало те, що Паттінсона майже перестали сприймати окремо від Каллена. Нав’язлива увага папараці, нескінченні запитання про «Сутінки» та статус підліткового секс-символу зовсім не відповідали кар’єрі, якої прагнув актор. Після завершення саги він свідомо перейшов до невеликих і часто досить дивних авторських фільмів, серед яких «Космополіс», «Гарні часи» та «Маяк», поступово довівши, що здатний на значно більше. З роками його ставлення до «Сутінків» стало м’якшим: Паттінсон навіть почав знаходити в цих фільмах незвичні артхаусні риси. Тож його знаменита «ненависть» до Едварда частково була сумішшю сарказму, молодості та бажання вирватися з образу вампіра-красеня.
Шон Коннері — Джеймс Бонд
Сьогодні важко уявити історію Джеймса Бонда без Шона Коннері. Саме він першим зіграв агента 007 у великій кіносерії та багато в чому визначив образ героя на десятиліття вперед: бездоганний костюм, незворушна впевненість, сухий гумор, чарівність і прихована загроза. «Доктор Ноу», «З Росії з любов’ю» та «Голдфінгер» зробили шотландського актора міжнародною суперзіркою. Проблема полягала в тому, що сам Коннері зовсім не планував провести все життя в тіні секретного агента.
Чим популярнішим ставав Бонд, тим сильніше актор відчував, що персонаж поглинає його власну кар’єру. Продюсери хотіли нових пригод 007, публіка вимагала ще одного Бонда, а журналістів часто значно менше цікавили інші роботи Коннері. Актор прагнув серйозніших і різноманітніших ролей, працював з Альфредом Гічкоком та Сідні Люметом, але в масовій культурі залишався насамперед чоловіком, який представляється словами «Бонд. Джеймс Бонд». Зрештою його роздратування стало настільки сильним, що Коннері приписують знамениту фразу про те, що він завжди ненавидів «цього клятого Джеймса Бонда» і хотів би його вбити.
Парадокс у тому, що Коннері кілька разів повертався до героя, від якого так прагнув звільнитися. Після «Живеш тільки двічі» він залишив серію, але погодився знову зіграти Бонда у «Діаманти назавжди», а 1983 року ще раз одягнув смокінг у неофіційному для основної серії фільмі «Ніколи не кажи ніколи». Остаточно позбутися асоціації з агентом 007 йому все ж вдалося завдяки великій кількості пізніших ролей, зокрема в «Імені троянди», «Недоторканних» та «Індіані Джонсі й останньому хрестовому поході». Та незалежно від того, наскільки сильно Коннері втомився від Бонда, для кількох поколінь глядачів він так і залишився еталонним агентом 007.
Деніел Крейг — Джеймс Бонд
Через кілька десятиліть Деніел Крейг зіткнувся майже з тією ж проблемою, що й Шон Коннері. Коли його оголосили новим Джеймсом Бондом, частина фанатів була обурена вибором світловолосого актора, який зовні мало нагадував попередніх виконавців ролі. Проте після виходу «Казино Рояль» у 2006 році більшість суперечок стихла. Крейг зробив Бонда жорсткішим, фізично вразливішим та емоційнішим, а його версія героя отримала повноцінну історію, яка розтягнулася на п’ять фільмів.
Разом зі славою прийшло й виснаження. Зйомки бондіани вимагали місяців фізичної підготовки, складних трюків, рекламних турів та величезної відповідальності за франшизу. Найгучніший момент стався після завершення роботи над «007: Спектр». На запитання, чи хоче він ще раз зіграти Бонда, Крейг відповів настільки різко, що його слова миттєво розійшлися світовими медіа: актор заявив, що в той момент радше порізав би собі зап’ястки, ніж знову повернувся до ролі. Він також говорив, що хоче просто рухатися далі.
Згодом Крейг пояснив контекст цієї фрази. Інтерв’ю відбувалося лише через кілька днів після завершення приблизно восьмимісячних виснажливих зйомок, тому думка негайно почати ще одного Бонда здавалася йому нестерпною. Фактично це була реакція людини, яка щойно фінішувала марафон і яку одразу запитали, чи хоче вона пробігти наступний. Крейг таки повернувся у «Не час помирати», а наприкінці своєї бондівської кар’єри говорив про героя вже значно тепліше, називаючи його складним персонажем і відзначаючи ті риси, які любив у ньому. Тож історія Крейга — радше приклад крайньої втоми від культової ролі, ніж справжньої ненависті до неї.
Гаррісон Форд — Хан Соло у «Зоряних війнах»
Хан Соло став тим персонажем, який перетворив Гаррісона Форда з маловідомого актора на голлівудську зірку. Самовпевнений контрабандист із «Тисячолітнім соколом», бластером і звичкою сперечатися з принцесою Леєю швидко став улюбленцем публіки. На відміну від урочистих джедаїв та величних лиходіїв, Хан здавався звичайною людиною, яка випадково опинилася посеред галактичної війни. Форд зіграв його настільки природно, що багато реплік і жестів героя стали частиною історії попкультури.
Сам актор, однак, ніколи не демонстрував такого захоплення Ханом, як фанати. Після «Повернення джедая» Форд хотів залишити персонажа в минулому та зосередитися на інших проектах. Він вважав, що після кількох фільмів розвиток Соло фактично завершився, а драматична смерть могла б надати історії більшої ваги. Ще у 1980-х актор пропонував убити свого героя, але Джордж Лукас не підтримав цю ідею. Через багато років Форд знову пояснив, що Хан уже не здавався йому настільки цікавим персонажем.
При цьому твердження, що Форд буквально «ненавидів» Хана Соло, дещо перебільшене. Його ставлення швидше нагадувало професійну втому: актор просто не розумів, навіщо нескінченно повертатися до персонажа, якого він давно зіграв. Для Форда значно цікавішим героєм залишався Індіана Джонс, що давав більше можливостей для пригод, гумору та розвитку. Проте 2015 року він погодився знову стати Ханом у «Зоряних війнах: Пробудження Сили». Цього разу історія нарешті дала персонажу драматичний фінал, про який актор говорив ще за кілька десятиліть до того.
Алек Гіннесс — Обі-Ван Кенобі у «Зоряних війнах»
Для молодших поколінь Алек Гіннесс назавжди залишився мудрим джедаєм Обі-Ваном Кенобі, але до виходу «Зоряних війн» він уже був одним із найбільш шанованих британських акторів свого часу. За плечима Гіннесса були десятки театральних і кіноролей, співпраця з Девідом Ліном та «Оскар» за «Міст через річку Квай». Коли йому запропонували зіграти наставника Люка Скайвокера в дивному космічному фільмі молодого режисера Джорджа Лукаса, актор поставився до проекту без особливого ентузіазму.
Найбільше Гіннесса дратували діалоги. У листуванні та пізніших спогадах він неодноразово висміював сценарій і скаржився на репліки, які здавалися йому банальними та неприродними. Через багато років актор розповів, що сам переконував Лукаса вбити Обі-Вана наприкінці першого фільму. Офіційним аргументом було те, що смерть зробить героя сильнішим і драматичнішим, але Гіннесс пізніше зізнався: він просто більше не хотів вимовляти ці нескінченні фантастичні репліки про Силу та джедаїв.
Ще сильніше його дратувало те, що після феноменального успіху фільму публіка почала асоціювати багаторічну кар’єру актора передусім із «Зоряними війнами». Гіннесс розповідав, що внутрішньо стискався, коли люди знову заводили розмову про космічну сагу. Особливо відомою стала історія про юного фаната, який похвалився, що переглянув фільм десятки разів: актор погодився дати йому автограф лише після обіцянки більше його не дивитися. Іронія полягала в тому, що роль, до якої Гіннесс ставився з таким скепсисом, принесла йому нове покоління шанувальників і залишилася найвідомішою роботою пізнього періоду його кар’єри.
Читайте також: Король жахів на екрані: 12 найкращих фільмів за книгами Стівена Кінга
Меган Фокс — Мікаела Бейнс у «Трансформерах»
«Трансформери» зробили Меган Фокс однією з найбільш упізнаваних молодих акторок другої половини 2000-х. Її Мікаела Бейнс була кмітливою, добре розбиралася в автомобілях і допомагала Сему Вітвікі під час битв автоботів із десептиконами. Проте масова реклама фільму значно сильніше акцентувала зовнішність Фокс, ніж характер її героїні. Кадри акторки біля автомобіля стали практично самостійним символом «Трансформерів», а сама Фокс дуже швидко отримала ярлик голлівудського секс-символу.
Найбільші претензії акторки були пов’язані не з Мікаелою як такою, а з підходом режисера Майкла Бея до зйомок. Фокс розповідала, що від неї могли вимагати просто виглядати сексуально, коли вона намагалася з’ясувати мотивацію персонажа чи зміст сцени. Вона також характеризувала роботу над масштабними екшен-епізодами як фізично важку та часом небезпечну. Її різке інтерв’ю журналу Wonderland 2009 року, в якому вона надзвичайно жорстко описала поведінку Бея на майданчику, стало одним із найвідоміших голлівудських конфліктів тієї епохи.
Водночас називати Фокс акторкою, яка ненавиділа «Трансформерів», було б неправильно. У тому ж інтерв’ю вона прямо сказала, що люди думають, ніби вона ненавидить фільм, хоча це не так. Фокс чудово розуміла, що саме ця франшиза зробила її знаменитою, і визнавала її розважальний характер. Її невдоволення стосувалося передусім умов роботи, режисерського підходу та того, наскільки сильно її екранний образ зводили до сексуальної привабливості. Після другої частини вона більше не повернулася до ролі Мікаели, а «Трансформери 3» отримали нову героїню.
Джордж Клуні — Бетмен у «Бетмені й Робіні»
Наприкінці 1990-х Джордж Клуні вже був телевізійною зіркою завдяки серіалу «Швидка допомога», але роль Бетмена мала остаточно закріпити за ним статус великого голлівудського актора. На папері все виглядало чудово: відомий супергерой, великий бюджет, режисер Джоел Шумахер і зірковий акторський склад із Арнольдом Шварценеггером, Умою Турман та Алісією Сільверстоун. Реальність виявилася набагато болючішою.
«Бетмен і Робін» вийшов 1997 року й швидко перетворився на символ невдалого супергеройського кіно. Надмірна кількість неонових декорацій, дивні костюми, каламбури Містера Фріза та відверто комедійний тон настільки не сподобалися частині публіки, що серія про Бетмена на кілька років фактично зникла з великих екранів. Найбільше жартів дісталося костюму Темного лицаря з анатомічно деталізованими елементами, які стали чи не знаменитішими за сам сюжет. Клуні не намагався перекладати відповідальність лише на режисера чи сценаристів — він неодноразово визнавав, що й сам зіграв невдало.
З часом вибачення за «Бетмена і Робіна» перетворилися на постійний жарт Клуні. У 2015 році він говорив, що «завжди вибачається» за цей фільм і свого часу справді боявся, що знищив франшизу. Актор згадував, що погодився на роль, вважаючи її чудовим кар’єрним рішенням, але результат виявився зовсім іншим. Водночас провал дав йому корисний урок: гучне ім’я персонажа та величезний бюджет не врятують картину, якщо не працює сценарій. Через кілька років Бетмен успішно повернувся на екрани вже у версії Крістофера Нолана, а для самого Клуні ця роль залишилася найвідомішою кінематографічною помилкою, з якої він давно навчився сміятися.
Геллі Беррі — Жінка-кішка у «Жінці-кішці»
Історія Геллі Беррі дещо відрізняється від більшості прикладів у цьому списку. Вона неодноразово висміювала «Жінку-кішку», але це не означає, що акторка зненавиділа саму героїню. Після «Оскара» за «Бал монстрів» Беррі була на піку популярності, тому сольний супергеройський фільм здавався логічним продовженням кар’єри. До того ж роль давала можливість очолити великий студійний проект — рідкісну можливість для темношкірої акторки в Голлівуді початку 2000-х.
Проблемою виявився сам фільм. «Жінка-кішка» 2004 року майже не була пов’язана зі знайомою шанувальникам коміксів Селіною Кайл: Беррі зіграла нового персонажа Пейшенс Філліпс, а сценарій і постановка отримали нищівну реакцію критиків. Картина стала одним із найвідоміших кінопровалів десятиліття та отримала одразу кілька антипремій «Золота малина». Беррі зробила те, на що наважувалися далеко не всі великі зірки: особисто прийшла отримувати нагороду за найгіршу жіночу роль, тримаючи в іншій руці свій справжній «Оскар». У промові вона з неприхованою іронією «подякувала» Warner Bros. за участь у настільки невдалому проекті.
Проте згодом з’ясувалося, що поширена історія про «ненависть Беррі до Жінки-кішки» не зовсім відповідає дійсності. Акторка говорила, що сам процес перевтілення в героїню їй подобався, а робота над рухами персонажа та фізична підготовка були цікавим викликом. Через багато років Беррі навіть із задоволенням зазначала, що нове покоління глядачів ставиться до фільму значно тепліше. Отже, вона радше зненавиділа провал, критику та те, що відповідальність за невдалу картину значною мірою поклали на неї, але саму Жінку-кішку зі своєї біографії викреслювати не збирається.
Кетрін Гейґл — Елісон Скотт у «Трішки вагітна»
Комедія Джадда Апатоу «Трішки вагітна» стала великим касовим успіхом і допомогла Кетрін Гейґл перейти зі статусу телевізійної зірки «Анатомії Грей» до повноцінної кар’єри в Голлівуді. Її героїня Елісон Скотт після випадкової ночі з безвідповідальним Беном дізнається про вагітність, після чого абсолютно різні люди намагаються побудувати стосунки. Глядачам фільм сподобався, але сама акторка досить швидко дала зрозуміти, що задоволена далеко не всім.
У розмові з Vanity Fair Гейґл назвала картину дещо сексистською. На її думку, чоловіків у фільмі показували веселими, симпатичними й безтурботними, тоді як жінки часто виглядали сварливими, напруженими та позбавленими почуття гумору. Особливо не подобалася акторці власна Елісон: вона не розуміла, чому героїня постійно повинна бути тією людиною, яка псує всім веселощі. Гейґл наголошувала, що загалом робота була чудовим досвідом, але через ці суперечності їй було складно полюбити фільм повністю.
Через роки акторка пояснила свою позицію ще точніше. Вона сказала, що насправді їй подобався сам фільм, а проблема була в тому, як вона зіграла власну героїню. Елісон здавалася їй надто осудливою, контролюючою та скутою, і Гейґл навіть замислювалася, чому під час імпровізацій сама повела персонажа в цьому напрямку. Хоча Гейґл не відмовлялася від «Трішки вагітна», але її відверта критика власної героїні стала настільки знаменитою, що досі супроводжує згадки про картину.
Енгус Т. Джонс — Джейк Гарпер у «Два з половиною чоловіки»
Енгус Т. Джонс фактично виріс на знімальному майданчику «Два з половиною чоловіки». Коли серіал стартував 2003 року, йому було лише десять років, а його персонаж Джейк Гарпер був добродушним і не надто кмітливим сином Алана, який жив разом із батьком у будинку дядька Чарлі. Упродовж багатьох сезонів глядачі спостерігали, як Джонс дорослішає разом зі своїм героєм. Серіал перетворився на один із головних ситкомів американського телебачення, а юний актор почав отримувати величезні гонорари.
Тому в 2012 році публіка була шокована, коли Джонс раптово виступив проти шоу, яке забезпечило йому славу та фінансовий успіх. Після серйозного захоплення релігією актор заявив, що зміст «Два з половиною чоловіки» суперечить його новим переконанням. Він назвав серіал «брудом», попросив людей припинити його дивитися і прямо сказав, що сам більше не хоче там зніматися. На відміну від саркастичних жартів Паттінсона чи втомлених висловлювань Крейга, це було відкрите засудження проекту людиною, яка все ще входила до його акторського складу.
Заяви спричинили величезний скандал. Незабаром Джонс оприлюднив вибачення, уточнивши, що не хотів демонструвати неповагу до колег і цінує можливості, які дав йому серіал. Однак його регулярна участь у «Два з половиною чоловіки» фактично наближалася до завершення, і надалі він лише ненадовго повернувся до знайомого образу. Історія Джейка Гарпера стала рідкісним випадком, коли актор не просто втомився від персонажа або розкритикував сценарій, а публічно закликав багатомільйонну аудиторію відмовитися від перегляду серіалу, на якому сам провів майже половину свого життя.
