“Індар”: суд заборонив, але хтось вирішив інакше…

Іноді найгучніші історії навколо державних підприємств починаються зовсім не з кримінальних проваджень і навіть не з журналістських розслідувань. Вони починаються з документів. З кількох ухвал суду. Кількох дат. І одного простого запитання:

Якщо суд прямо заборонив приймати певні рішення, чи може державний орган діяти так, ніби цієї заборони не існувало?

Саме таке питання сьогодні виникає після аналізу документів у справі навколо ПрАТ “Індар”.

І чим довше знайомишся з процесуальною хронологією, то більше виникає відчуття, що йдеться вже не лише про корпоративний конфлікт, а про ігнорування з боку державного (!) органу самого принципу верховенства права.

З чого все почалося?

Щоб зрозуміти подальшу хронологію, потрібно зробити один крок назад.

Причиною судового спору стали не самі по собі кадрові рішення Фонду державного майна, а порядок підготовки та скликання позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ “Індар”, призначених на 16 червня.

Позивачі стверджують, що під час підготовки до цих зборів було допущено низку порушень корпоративної процедури. Серед них – питання щодо порядку скликання зборів без участі наглядової ради, помилки у підготовлених бюлетенях (зокрема, згадування іншого товариства замість ПрАТ “Індар”), а також зауваження до процедури організації роботи лічильної комісії та оформлення окремих процесуальних рішень.

Саме ці обставини і стали підставою для звернення до суду із вимогою тимчасово заборонити проведення зборів до розгляду спору по суті.

Тобто предметом спору з самого початку було не те, кого хотіли призначити чи звільнити, а чи були дотримані передбачені законом корпоративні процедури. Саме тому подальша процесуальна хронологія – із забезпеченням позову, його скасуванням, апеляційним переглядом та оформленням протоколів – має настільки важливе значення.

Позивачем у справі виступила чинна голова правління ПрАТ “Індар” Любов Вишневська разом із самим товариством. Відповідачем є Фонд державного майна України (ред. учтонення в особі Дмитра Наталухи) як орган управління корпоративними правами держави.

Позов подано після рішення ФДМУ провести 16 червня 2026 року позачергові загальні збори акціонерів, на яких планувалося розглянути питання про припинення повноважень керівництва товариства та оновлення складу наглядової ради.

Позиція позивачів зводилася до того, що до вирішення спору по суті проведення таких зборів може призвести до незворотних наслідків для корпоративного управління підприємством. Саме тому вони звернулися до суду із заявою про забезпечення позову, просячи тимчасово заборонити ухвалення відповідних кадрових рішень.

Господарський суд міста Києва погодився, що існує ризик зміни статус-кво до розгляду справи, і 12 червня застосував забезпечення позову. Саме з цього моменту й починається процесуальна історія, яка сьогодні викликає найбільше запитань.

Крок перший: 12 червня 2026 року

При цьому суд не просто відкрив провадження! Він прямо заборонив проводити рішення щодо припинення повноважень діючої Наглядової ради, призначати нову Наглядову раду, змінювати керівника підприємства та здійснювати реєстраційні дії щодо зміни голови правління.

Причина була очевидною – зберегти існуючий стан до розгляду спору по суті та не допустити ухвалення рішень, які потім довелося б окремо оскаржувати.

Інакше кажучи, суд визнав, що існує ризик виникнення незворотних наслідків, якщо збори відбудуться без судового контролю. Саме тому було застосовано забезпечення позову.

Наступна дата: 16 червня 2026

Саме на цей день Фонд державного майна призначив проведення позачергових загальних зборів акціонерів Індар (чи то Оріана – детальніше читайте про помилки Фонду у статті онлайн Індар чи Оріана: Фонд держмайна заплутався, де проводить збори акціонерів.) Тобто саме ті (!) збори, щодо яких і виник судовий спір. Саме ті збори, проведення яких супроводжувалося чинною на той момент судовою забороною.

На цьому етапі ситуація виглядала цілком зрозумілою: є судова ухвала, є визначена нею заборона, є дата зборів. Здавалося б, далі все залежить виключно від виконання судового рішення. 

Але саме після цього історія стає значно цікавішою.

Крок третій: 19 червня 2026

19 червня 2026 суд скасовує забезпечення. Але чому? Саме цей документ, на нашу думку, є одним із ключових у всій історії. Важливо звернути увагу не лише на сам факт скасування забезпечення позову, а й на мотиви такого рішення.

Суд не пише, що забезпечення було незаконним, не констатує, що заборону застосували помилково. Аргументація зовсім інша.

Суд прямо зазначає: дата проведення зборів – 16 червня 2026 – вже настала, а тому прийняття відповідних рішень у межах цих зборів є неможливим. Саме через це відпала необхідність у подальшому існуванні забезпечення позову.

Це дуже важливий нюанс. Фактично логіка суду виглядає так: до 16 червня заборона була необхідною, а після 16 червня вона втратила сенс лише тому, що сама дата проведення зборів уже минула. І саме ця логіка надалі породжує найбільше запитань.

Але історія на цьому не закінчується

Після ухвали від 19 червня позивачі подають апеляційну скаргу. У матеріалах справи також міститься інформація про те, що питання дії забезпечення позову після подання апеляції стало предметом окремої процесуальної дискусії.

Саме тому виникає низка юридичних питань.

Чи міг Фонд державного майна вважати, що всі процесуальні ризики вже остаточно зникли? Чи, навпаки, за таких умов він мав діяти максимально обережно до остаточного вирішення спору?

Саме ці питання, на нашу думку, сьогодні потребують публічного пояснення.

Найцікавіше відбувається 23 червня 2026

Саме цього дня з’являються протоколи лічильної комісії. На перший погляд – звичайні корпоративні документи. Але варто уважніше подивитися на дати.

У самих протоколах зазначено:

• дата проведення позачергових зборів – 16.06.2026;
• дата підрахунку голосів – 23.06.2026;
• самі протоколи оформлені 24.06.2026;
• а з’явилися вони на сайті пізно ввечері п’ятниці, 26.06.2026, при чому у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) ці протоколи досі (на момент публікації матеріалу) відсутні!

І саме тут ми бачимо той самий парадокс:

• 19 червня 2026 суд виходить із того, що збори вже неможливо провести, адже дата минула.
• 23 червня 2026 оформляються документи, якими підтверджуються результати саме цих зборів із датою проведення 16 червня.

Чим довше дивишся на цю хронологію, тим складніше позбутися відчуття, що окремі процесуальні дії існували ніби у двох різних правових реальностях. Де в одній – суд виходить із чинності забезпечення позову та неможливості проведення зборів після 16 червня. А в іншій – оформляються документи, які підтверджують результати цих самих зборів.

Кому була потрібна така поспішність?

Після того як хронологія подій складається в єдину картину, закономірно виникає ще одне питання.

Якщо навколо позачергових зборів уже існував відкритий судовий спір, діяли заходи забезпечення позову, а процесуальна ситуація залишалася неоднозначною, то чому оформлення корпоративних рішень виглядало настільки невідкладним?

Саме з цього моменту історія перестає бути лише судовим спором.

Бо “Індар” – це не звичайне державне підприємство. Це один із найбільш цінних державних активів фармацевтичної галузі, навколо якого протягом багатьох років виникали корпоративні конфлікти та боротьба за контроль.

У публічному просторі вже неодноразово згадувалися різні особи, яких пов’язували з інтересом до фармацевтичного ринку та окремих державних активів. Серед них фігурував і Михайло Лев, ім’я якого останнім часом опинилося в центрі уваги після повідомлень про проведення обшуків у межах кримінального провадження щодо підготовки приватизації ТРЦ Ocean Plaza.

Водночас із відкритих матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень також відомо, що у 2021 році Печерський районний суд міста Києва визнав Михайла Лева винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов’язаного з поданням недостовірних відомостей у щорічній декларації, та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу 17 000 грн. У постанові суду зазначалося, що декларант не вказав вартість належного йому нерухомого майна в окупованому Криму, а доводи сторони захисту суд визнав необґрунтованими.

Сам по собі цей факт не свідчить про будь-який зв’язок із подіями навколо ПрАТ «Індар» і не може розглядатися як доказ існування будь-яких неправомірних дій у цій справі. Проте він є частиною публічно доступної інформації про особу Михайла Лев, ім’я якої згадується у контексті інших резонансних подій, які можуть характеризувати Михайла Лев.

Сам по собі цей факт не свідчить про будь-який зв’язок із подіями навколо “Індару” і, безумовно, не доводить існування будь-яких неправомірних домовленостей.

Проте саме сукупність цих обставин породжує питання, яке сьогодні складно залишити без уваги.

Чи пояснюється така поспішність виключно офіційною позицією держави, чи існували й інші чинники, які підштовхували до якнайшвидшого завершення корпоративних процедур попри наявність судового спору та забезпечення позову?

Якщо відповідь на це питання однозначно негативна, саме Фонд державного майна найбільше зацікавлений у тому, щоб розвіяти будь-які сумніви. Не політичними заявами, а відкритими документами, прозорою процедурою та зрозумілою юридичною логікою своїх дій.

Головне питання – не до суду

На цьому етапі важливо уникати категоричних висновків – лише суд має право встановлювати, чи були чиїсь дії незаконними. Але ставити питання – право суспільства!

І саме тому головне питання сьогодні адресоване не суду, воно адресоване Фонду державного майна.

• Яким чином Фонд оцінював дію судової ухвали від 12 червня під час оформлення рішень позачергових зборів?
• Чому, попри наявність судового забезпечення позову, корпоративні рішення все ж були оформлені?
• На підставі якої правової логіки Фонд вважає ці дії такими, що відповідають процесуальному законодавству?

Саме відповідей на ці питання сьогодні бракує найбільше.

Це вже більше, ніж історія одного підприємства

За останні місяці увага громадськості неодноразово була прикута до діяльності Фонду державного майна.

Спочатку – через кадрові рішення. Потім – через кримінальне провадження щодо підготовки приватизації Ocean Plaza. Тепер – через процесуальну історію навколо “Індару”.

Так, кожна з цих історій різна. Але їх об’єднує одна спільна риса. Щоразу виникає враження, що державний орган не поспішає пояснювати свої рішення навіть тоді, коли вони породжують очевидні юридичні питання. І саме в таких ситуаціях довіра починає втрачатися найшвидше.

“ІНДАР” – Чому ця історія важлива

Сьогодні мова вже не лише про “Індар”. І навіть не лише про Фонд державного майна. Мова про значно простіший принцип: якщо суд ухвалює рішення про забезпечення позову, його повинні виконувати всі: і приватні компанії, і державні органи.

Саме тому історія навколо “Індару” потребує не політичних заяв і не взаємних звинувачень. Вона потребує одного – чіткої, відкритої та юридично аргументованої відповіді держави на просте питання:

Чому документи, оформлені після цілої низки судових рішень, сьогодні створюють враження, що процесуальна логіка розвитку цієї справи могла бути проігнорована поважним державним (!) органом?

Саме ця відповідь сьогодні була б значно важливішою за будь-які політичні коментарі. Але, чи дочекається суспільство на неї?

Історія про Фонд держ майна та Індар виявилася значно більшою, ніж ми очікували

Коли ми готували першу публікацію про події навколо ПрАТ «Індар», навіть не припускали, що вона перетвориться на серію матеріалів. Здавалося, йдеться про один корпоративний конфлікт. Але кожен новий документ, кожна нова дата і кожне нове рішення відкривали наступний рівень цієї історії.

Сьогодні це вже п’ята публікація BRIEF News, і вона викликає дедалі більше запитань щодо якості державного управління, прозорості ухвалення рішень та ставлення до принципу верховенства права під час повномасштабної війни.

Якщо ви лише починаєте знайомитися з цією історією, радимо прочитати попередні матеріали:

• «Кадрова революція у ФДМУ»
• «Замість приватизації — боротьба за управління: що відбувається з “Індаром”»
• «ФДМУ провалив збори акціонерів “Індар”: регулятор перевіряє»
• «Наталуха, Фонд держмайна і “Індар”: чому ця історія викликає ефект дежавю»

Лише разом ці матеріали дозволяють побачити повну хронологію подій.